Третій сезон нетфліксового «Бігмака́» я «переглядав» уже саме в такому віршованому форматі. І четвертий переглядатиму так само. Бо лише так з'являється сенс витрачати на ті бздури частину власного життя. А нащо взагалі витрачати життя на бздури… — то є велика таємниця буття!

Там, начебто, Амазон займається екранізацією Mass Effect'а, і осьо з'явилася перша інформація, що історія буде незалежною від історії Шепарда і відбуватиметься вже після подій ігрової трилогії. Ну, що можна про це сказати…

Якби вони екранізували оригінальну історію, тобто про Шепарда та Женців, то справді стикнулися би з проблемою «яку саме історію та якого саме Шепарда» :) Адже ігри дозволяють грати персонажами обох ста́тей, а також вибирати, з ким будувати романтичні стосунки і ким або чим жертувати по ходу п'єси — і всі варіянти мають своїх палких прихильників, кожен гравець має власну версію казки. Навіть якщо розповісти «найбазовіший» варіант без натяку на можливість альтернатив, то «невідповідна» стать героя однаково викличе незадоволення значної частини фанів…

Тож у цьому світлі рішення кіноробів виглядає, начебто, слушним. Зрештою, немає фанатів, котрі не мріяли би про глибше дослідження цього всесвіту. Усі кричать: «Давайте ще симуляторів міжзоряного сексу!» Усі з погано прихованою тривогою чекають на п'яту частину гри, хоч би якою вона не була…

Але!… Зараз я скажу дещо дуже-дуже суб'єктивне. На мою думку, той всесвіт з усіма його расами і загадками не є аж таким самоцінним без Шепардів із усією командою в центрі подій і без, власне, їхнього шляху в протистоянні Женцям у якості головної теми. Бо це й було суттю, чому воно полюбилося, бо це й вдихнуло життя в декорації. Легенда з трилогії не відбувалася у всесвіті під назвою Mass Effect — вона й була Mass Effect'ом, а світоустрій, хоч і ладно зліплений, ішов лише причепом до сюжету, додавав глибини. Тут вам не Warhammer і не D&D. Прибрати команду Шепарда з лінією Женців — це гірше, ніж прибрати світлові мечі з далекої-далекої галактики, хоч і не так критично, як прибрати термінаторів з «Термінатора». Звісно, оскільки світ «Шепарда і Женців» Mass Effect'а має багатий супутній лор, дехто вказує на це, мовляв, того матеріялу вистачить на купу цікавих історій! Але чи уявляють вони самі насправді, чого просять? Навигадувати цеглинок до лору можна ще й не таку купу. А от розвинути їх у щось окреме самодостатнє, щоби воно на тлі монументального оригіналу не виглядало дрібним і посереднім для фанатів і щоби спромоглося після першого ж знайомства причарувати нефанатів — чи можливо таке в принципі? І чи не краще тоді розповідати таку офігезну історію під окремою назвою? Оно, «Андромеда» чи то четверта і доволі суперечлива гра франшизи вже пробувала входження в ту саму воду… Тому я й у п'яту частину не дуже вірю, якщо вона не буде прямо пов'язаною з трилогією, а геть не тому, що в ній можуть виявитися якісь лячні ґендери :)
Хоча, зрештою побачимо. Аби лише не цілковите лайно, що примітивно експлуатує розкручений бренд!

Замість постскриптуму до попередньої теми. Це про стосунки ігрового канону «Відьмака» з книжковим.

Якби я був трошечки навіженішим фанатом книжок, то теж називав би всюди ігровий «канон» «неканоном» і мав би для цього об'єктивні підстави. Натомість я від самого початку не мав такої проблеми, бо знайомився з обома медіумами паралельно і ще тоді збагнув, як по-різному працюють ігри та книжки. Простіше кажучи, для мене це два окремі всесвіти з різним досвідом і, відповідно, окремими «канонами». Я не прагну влаштовувати їм Кон'юнкцію Сфер.

Те, що для мене тут не існує конфлікту, обумовлено й правильним рішенням самих розробників. Вони одразу відмовилися перекроювати авторську історію, на відміну від витівників із «Нетфлікса», і зачали свою власну — поза межами оригіналу. Оригінал вони використали як міцне підґрунтя, до якого поставилися зі всією можливою пошаною. І в них вийшов дуже талановитий фанфік. Але й не без дірок, звісно. Якщо хтось не знав, сама вже зав'язка їхньої казки, хоч би як вони не намагалися її раціоналізувати, докорінно суперечить задуму Сапковського. Утім, як на мене, замість бути вадою цей хід одразу ж надійно відтинає той самий ігровий «канон» від книжкового, залишаючи собі лише корисні посилання на нього. Після цього не має сенсу нарікати на якісь дрібніші розбіжності з книжками, і я пристаю на такі умовності заради можливости власноруч покерувати Ґеральтом. Головне, щоби ігри трималися власної купи, а їм це — в межах окремих частин — вдається досить непогано. :)

Проте… зараз я спостерігаю такий собі зворотній ефект. Множина гравців є вже очевидно більшою за множину читачів. Дуже багато з тих, хто познайомився з «Відьмаком» через ігри (насамперед завдяки третій частині), книжок або взагалі ніколи не бачило, або вважає їх «за мотивами ігор», або просто не розуміє, що там може бути кращого за ігри…
І от виходить іронічна ситуація. Спочатку ігророби беруть талановитий літературний твір і на його основі створюють видатну розвагу. В ході цього вони намагаються наслідувати авторський стиль, а власні вигадки часто розкручують із залишених автором вузликів, через що результат виходить правдоподібним і якісним. Проте ніщо не зобов'язує самого автора дотримуватися правил чужої гри, бо це не «Марвел» і не «Зоряні Війни». Він є одноосібним батьком літературної історії та продавцем обмежених прав на її використання, а не навпаки. Захищаючи власне право на подальшу творчість, автор послідовно висловлює незгоду з вигадками інших людей, а потім ще й доповнює літературний «канон», наче навмисно, такими деталями, які вже відверто ставлять ігровий «канон» під сумнів. І деякі фанати ігор, почувши про це, готові того автора закидати лайном за таку наругу над їхньою святинею. Хоча, здавалося б, якщо ви переконані, що романсити треба Трісс і лише Трісс, а не «стервозну Йеннефер», то як вас взагалі може харити така дрібниця, що в книжках не було й не буде «відьмацьких шкіл»? :)